Три роки битві за Дебальцево

18 лютого 2018 року виповнюється три роки завершальному етапу операції з оборони Дебальцевського плацдарму. По своїй суті це була унікальна операція Збройних Сил України, зміст якої багатьом став зрозумілий згодом, за кілька місяців, та яка увійде в історію України та підручники військового мистецтва. Це історія української звитяги та історія про підступ нашого ворога.

Президент України Петро Порошенко: «Ніхто не розуміє, наскільки важливою була присутність українських військ під час переговорів у Мінську, наскільки важливим було довести всьому світові злочинний характер російського агресора. Бо ніякі не сепаратисти – бойовики, відбірні частини російського спецназу штурмували Дебальцеве. І ворог заплатив за це дуже високу ціну».

Безпосередній учасник подій, режисер документального фільму «Дебальцеве», Євген Степаненко: «… коли наш Президент в Артемівську (у 2015 році) казав, що ми перемогли, ми у нашому військовому шпиталі дивилися на це і не розуміли. Пройшов рік, і я розумію, що це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української армії і нашої сучасної Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо. І це було так важливо і в Мінську, і важливо для нас – стримати ворога там, у Дебальцевому, і вийти достойно».

Сили АТО мали план організованого виходу і виводу техніки та особового складу із Дебальцевого. До 18 лютого – дати, коли українські війська почали залишати місто, для цього все було готове. Операція з виводу частини підрозділів з Дебальцевого була плановою та організованою. Поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю. Ця позиція та успіхи були дуже потрібні в Мінську під час переговорів та після них. Було доведено: Дебальцеве перебувало під контролем ЗСУ, жодного оточення не було,  українські частини та підрозділи вийшли планово та організовано. Залишивши бойові дозорні пости і відвівши їх на нову лінію оборони, залишили собі плацдарм для оборони держави.

Це переконливий доказ боєздатності Збройних Сил та ефективності військового командування.

Цими діями була посоромлена Росія, яка ще й вимагала від українських військових скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон. Українські військові вийшли з Дебальцевого за наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, після того, як російські військовослужбовці заборонили представникам ОБСЄ рухатися в Дебальцеве для того, щоб засвідчити готовність ЗСУ почати відведення важкої артилерії, важкої техніки і продемонструвати відсутність оточення. Вони знали, що це неправда, вони цього боялися, що було продемонстровано і доведено дебальцівською операцією.

Найголовніше, що цим вдалося досягнути, це зупинити просування противника вглиб території України. Причому Українське військо забезпечувало не лише власний відхід, а й евакуацію цивільних громадян. За аналізом ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року, із району бойових дій вдалося вивезти близько 5 тисяч людей. Абсолютна більшість з тих, хто виявив бажання евакуюватися, відмовився виїжджати на території, які контролював окупант.

Під час мінської зустрічі «нормандської четвірки» в ніч з 11 на 12 лютого 2015-го, де президенти України, Росії, Франції і Німеччини досягнули домовленості щодо завершення конфлікту, російське військо різко збільшило чисельність на підступах до Дебальцевого.

Росія там сконцентрувала до восьми груп своїх регулярних частин.

Довідково: склад восьми батальйонних тактичних груп збройних сил РФ, зосереджених на тимчасово окупованих територіях України навколо Дебальцеве (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року):

                  20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу – в районі Горлівки;

                  21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (Тоцкоє, Оренбурзька область) – у районі Єнакієвого;

                  28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) – у районі Брянки і Стаханова;

                  32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) – у районі Єнакієвого;

                  138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу – в районі Сніжного і Тореза;

                  200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» – у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке;

                  13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) – у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого;

                  104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ РФ – у Георгіївці та Горлівці.

                  Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби ППО й підрозділи РЕБ регулярних частин Збройних сил РФ.

Про готовність України до такого сценарію свідчить те, що у день, коли почався завершальний етап виводу наших підрозділів, Дебальцеве вже залишило 80% військ. Це спростовує міф російської пропаганди про повне блокування ворогом українських підрозділів. Насправді, 19 лютого, практично за добу, останні вже перебували на завчасно підготовлених позиціях.

Дебальцеве – ще один приклад глобального обману і медіа-маніпуляцій РФ.

Коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські канали створювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу «шахтарів» та «трактористів», нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування.

Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного «вигнання» українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин ЗСУ в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант тут поніс значні втрати: особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ).

Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох «Булатах» під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого (інтерв’ю начальника Озброєння Збройних Сил України генерал-майора М.Шевцова в агенції Укрінформ).

Українське військо могло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв, що для України, на відміну від РФ, яка використовує своїх солдатів як «гарматне м’ясо», застосовуючи  таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії, є важливим.

Цей плацдарм був і досі є українським. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України, як і вся інша земля аж до кордону із РФ.

Джерело: Міністерство Оборони України