Пам’яті Осипа Данка. Мого особистого Героя.

Я давно хотів написати про Осипа Данка, але кожного разу відкладав: ба не мав часу, ба не знаходив потрібних слів… Поки не прийшла звістка, що його більше немає…

Для мене Осип Данко був кимось більшим  ніж  вуйком мого діда. Для мене пан Осип, в першу чергу, був джерелом мотивації та натхнення. Він був для мене прикладом. Без нього я майже не став би займатися громадською діяльністю, не долучився б до життя української діаспори в Молдові і в світі. Без нього не було  б статей на різних мовах в різних виданнях, не було б в моєму житті  «Злагоди» та  СКУМО, роботи в місіях міжнародних організацій. Всього цього не було б… Бо саме приклад Осипа Данка, людини, яка прожила довге та  насичене, але, разом з тим, не легке життя, завжди штовхав мене далі і не дозволяв  зупинятися .

А він прожив життя, про яке варто знати та пам’ятати.  Ще юнаком в 1942 році, за участь в організації «Юнацтво ОУН», був засуджений угорським трибуналом до тюремного ув’язнення. Як зазначалося в рішенні  угорського суду, він належав до організації, яка ставила своєю метою «революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини, приєднати його до України і створити незалежну Українську Державу». Вже в 1945 він залишить Закарпаття, тікаючи  від інших переслідувань: для радянської влади він також був не бажаним…. Довгих сорок шість років не міг повернутися до рідного краю, зустрітися з рідними… прийти на могили батьків… Але всі ці роки він не забував про Україну і своє рідне Закарпаття. Писав про історію краю, приймав активну участь у житті української діаспори в США. Був  членом кореспондентом Української Вільної Академії Наук у США, працював професором Єльського університету у місті Ню-Гейвен, очолював славістичний відділ бібліотеки університету. Коли після розпаду СРСР з’явилася можливість, приїзжав вже до омріяної ним НЕЗАЛЕЖНОЇ України. А коли здоров’я вже  не дозволяло, телефонував  та цікавився, не забував про свою батьківщину … не був байдужим.

«Ви мій герой! Ви для мене приклад, як треба боротися за те, що для мене важливо, до чого мені не може бути байдуже!». Майже ці слова я хотів багато років сказати пану Осипу, але чомусь не сказав, чомусь стримувався, а тепер не скажу вже ніколи, бо його вже нема. Я надіюся, що ці слова все ж таки колись дійдуть до адресата…

Спочивайте з миром, пане Осипе! Ви мій герой і я завжди буду Вас пам’ятати!

Руссу Роман

голова Асоціації української молоді в Молдові “Злагода”

головний редактор Ukrainians.md

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *