Кожен з нас пов’язаний з тим місцем, де народився й виріс.

Кожен з нас, безсумнівно, пов’язаний з тим місцем, де народився й виріс. І де б він не перебував, його завжди буде притягати до рідного місця. Про свою малу Батьківщину, село Тецкани, розповідає Баланюк Оксана, спеціально для Ukrainians.md

Кожен з нас, безсумнівно, пов’язаний з тим місцем, де народився й виріс. І де б він не перебував, його завжди буде притягати до рідного місця. Так, бо у кожної людини є дві Батьківщини: маленька й більша.Для мене особисто маленька батьківщина – це село Тецкани, вулиця, будинок, де народилася. А більша – це Молдова, держава, громадянкою якої я є. Я люблю свою країну, своє село й свою рідну домівку. Адже саме тут пройшло моє дитинство. Тецкани – моє рідне село. Де ж знаходиться моя маленька батьківщина, цей бажаний чарівний цвіт, котрий пригортає до своїх грудей всіх, хто носить горде звання – тецканці? Давайте заглянемо трішки в історію і дізнаємось, де знаходиться село, в якому я живу.

Перше поселення в цій місцевості виникло, як відомо, в 1577 році. Воно знаходилося приблизно за 3 км від нинішнього села, на височині біля річки Прут. В село прийшли поселенці з Карпат, які рятувалися від непомірних податків. Перші будинки на місці нинішнього села почали будуватися біля річки, за загальним планом. Державний план забудови розробляв майор Тецко. По ньому в селі передбачалося 8 вулиць. Приїжджі отримували ділянку під забудову і присадибне господарство площею близько 60 соток.

Зі слів мешканців села Пелипецького Миколи Івановича, Григорця Івана Михайловича, Мораря Івана Васильовича відтворено історичну легенду. Дід Бурейко Никифор Васильович розказував, що на кордоні біля Прута жив майор Тецко . Батьки та родичі його жили в землянках біля річки та лісу, щоб і вода, і дрова були поруч. Та землянки заважали прикордонникам, тому Тецко запропонував усім переселитись вище великої дороги, шляху. Повінню змило всі землянки, і Тецко зробив новий план села. В його честь і було названо село Тецканами.

Зі слів колишнього вчителя фізики Данілова Івана Олександровича, який дав інтерв’ю для газети «Рідний край» (7 квітня 1992 року) відомо, що в 1812 році Тецканам було присвоєно статус «казенного села». Що це означає? Якщо в інших місцевостях Росії володарем, богом і патроном селян був поміщик, то в нашому селі взаємовідносини з Російською державою будувалися напряму, через податки в казну. Мабуть тому, що наше село межувало з Румунією і захищало кордони.

З легкої руки Тецка, який спроектував 8 вулиць, село розширилось до 11 вулиць, ще виросли 3 вулиці Нового плану. Вулиці прямі, зручно спроектовані, які називають, як у США (перша вулиця, друга і т.д.). Звичайно, вони мають також і свою назви, які пов’язані з різними галузями культури.

Нині село має декілька мікрорайонів. На краю села знаходиться окремий район – Ісаяни. Він бере свою назву від Ісая Мураря, який першим побудував тут свою хату. Він невеличкий – всього 5 будинків. Про родину Ісая, і про місце, де вона мешкала, в селі казали: «Сім хат, сім вулиць – город Трембулець». 7 – тому що у Ісая було 5 синів і 2 внуків, Трембулець, мабуть від слова трембіта, якою в горах сповіщають новини. А Ісаяни були оточені лісом, подалі від села і людей, так само, як і в горах. Щоб потрапити звідси в село, треба подолати крутий підйом – 500 метрів. Зараз там залишились 2 сім’ї.

Розділяє цей край від села річка Вілія. Старожили кажуть, що ця річка отримала свою назву від імені маленької дівчинки. Колись у панів було двійко діток: хлопчик і дівчинка. Одного разу пішли вони гратися біля річки. Випадково дівчинка впустила в річку свою ляльку. Вода понесла іграшку, а Вілія (так звали дитя) нагнулася над річкою, щоб дістати її. Вода поглинула Вілію. Хлопчик стояв на березі, довго гукав, та сестра не повернулась. З тих пір і називають річку Вілія на честь дівчинки.

З іншого боку села, від ферми, знаходиться інший район села – Фінляндія. Тут проживає 10 % мешканців. Така назва народилась з уст Руса Олексія Дмитровича. Служив він у Фінляндії, по поверненні дуже багато розповідав про неї. Жив тут, тому і почали говорити про нього: «Олексій з Фінляндії». Через Фінляндію тече річка Свиняча (тому що біжить через ферму). Щоб потрапити сюди, треба перейти міст. Зі слів моєї бабусі Баланюк Олени, той міст сторожує якась стара жінка. Хто проходить через нього у Фінляндію, має дати відкупне. Саме тому люди колись боялися там проходити, особливо під вечір. Тому й проклали трохи далі кладку, щоб минати цю грізну бабу. А коли хто пита, де знаходиться Фінляндія, то казали: «За готарем», тобто на відшибі села.

Межують Тецкани з українськомовним селом Безеда i молдовськими селами Перерита та Коржеуці. При в’їзді в село можна побачити глинище – великий скарб жовтої глини. З цієї глини мешканці робили толоки та виготовляли саман для будівництва. Батько казав, у 80-х роках приїжджала в село делегація з Китаю, яка хотіла побудувати тут кахельний завод. Та не довелось. А 2-3 роки тому дослідники з Петербургу вели розкопки і знайшли історичне знаряддя праці та частини турецької зброї.

До речі, про турків. Є така легенда. Коли вони відступали, то закопали десь у глинищі чи в лісі золото. Але воно було зачарованим. Багато людей намагалось відкопати його. Одному чоловіку це вдалося. Та скарб його мучив, і він відніс його назад та закопав. Невдовзі з чоловіком сталося нещастя – йому відсохли руки. Хоч ця легенда лякає людей, може, саме через чутки про цей скарб і ведуться розкопки.

Праворуч від глинища знаходиться Єфремова толока. Тодосічук Андрій, місцевий художник, який там провів дитинство, повідомив, що назву толока отримала від нашого односельця Скутельника Єфрема Федоровича. Він був багатієм і мав багато коней. Толока була його власністю, де він випасав свій табун. А коли з’явилися колгоспи, коней забрали, а толока стала належати селу. Відтоді луг називають Єфремовою толокою.

На Єфремовій толоці колись давно знаходився водяний млин на річці Вілія. Ще його називали Юзів млин. Чи то був він єврейським, хтозна, але назва забулась, щойно зруйнувався млин. Люди мололи там пшеничну і кукурудзяну муку. Батько розповідає, що він ще пам’ятає його, частенько бігали з хлопцями туди гратись. Та з часом млин занепав, розвалився, адже з’ явився новий.

До речі, у 1917 році , коли досконалим пристосуванням для обмолоту жита і пшениці вважався ціп, то родина мого прапрадіда Баланюка Романа володіла механічною молотаркою, яку вони купили у австрійців. Його син, Кiндрат Романович Баланюк об’ їздив усю Молдову зі своєю молотаркою, допомагаючи людям зібрати урожай. Він був одним із сільських багатіїв.

Біля глинища на повороті розкинувся Турецький міст. Цікавий той факт, що його будували саме турки. Старі люди кажуть, що клався міст на яєчній шкаралупі, саме тому він служить нам і донині. В селі три мости: при в’ їзді зі сторони Перерити – Турецький міст, міст при в’ їзді у Фінляндію та міст на ферму. Якщо подивитися з висоти, то мости розташовані паралельно. Турецький міст являється прототипом для двох інших, які були побудовані пізніше.

Гордість нашого села – ліс. Він розпростерся на 114 га. Йому близько 400 років. Тут ростуть дуби-довгожителі, тому і став він заповідником. Лісник Морарь Борис розповідав, що в лісі є могила невідомого солдата. Бабуся лісника Морарь Уляна жила в Ісаянах. Вона йому повідомила, що в роки Другої світовий війни через ліс ішли розвідники в сторону Румунії. Пораненого не змогли донести. Він помер, і його залишили в лісі. Уляна разом з односельцями поховали солдата і насипали могилу. Так ніхто і не знає, хто він і звідки.

Данілова Євгенія, мешканка села, розповідала, що в селі під час війни воєнні дії не проходили. Але парашутами на село була скинуто зброю. Старі люди зібрали зброю і закопали її, щоб не сталося лиха, а дівчата пошили з парашутів сукні та білизну, адже парашути були з натурального шовку. Схованку ретельно тримають в секреті від цікавих очей і донині.

Недарма в народі люди говорять, що той, хто віднайшов квітку папороті, буде найщасливішою людиною. Моя квітка папороті росте в Тецканах. Збираючи цей цінний матеріал,я намагалась донести,що моє село зі своїм минулим, і є цією квіткою папороті, найціннішим скарбом республіки Молдова .Її краса і слава -це наша історія, яку я хочу знати, пам’ятати і передавати нащадкам. І не шукайте папороті в світі, на чужих просторах, вона тут, у рідному селі!. І куди би не закинула вас доля – повертайтеся додому, бо тільки тут розцвітає папороть. Не пропустіть цю мить.

Баланюк Оксана,

студенка 1 курсу Молдавського Державного університету,

випускниця ТЛ с.Тецкань 2020,

переможець конкурсу «Юний дослідник»(за 4 роки двічі Гранд-прі,двічі 1 місце)

Публікується в рамках проєкту “Ukrainian voice in Moldova. Development of media platform for Ukrainian communities from rural regions “релізуемий Асоціацією української молоді в республіці Молдова” Злагода “при підтримці Internews Moldova

У статті використано матеріали конкурсних робіт Українознавчого конкурсу для учнів навчальних закладів Республіки Молдова, присвяченого Дню української мови та писемності, Юний дослідник, та опублікованих у збірці Юний дослідник. Збірник дослідницьких робіт молоді Республіки Молдова. Видання І / Консульство України в м. Бельці, Центр української мови та культури Бельцького державного університету імені Алеку Руссо, Спілка українців Молдови “Заповіт – Moștenire”; укладачі: Д. Ігнатенко, Л. Чолану; науковий ред. Л. Чолану. – Белць: Б. и., 2019 (Тipografia din Bălți). – 216 р. ISBN 978-9975-3369-2-5